Місто Вугледар (Донецька область)

Не лише Вугледар, Донецька область, Україна, а й увесь світ спостерігали, як українські військовослужбовці понад 25 місяців обороняли місто, яке перетворилося на форпост. Бої, обстріли, руйнування… Ми розповімо, яким він був до війни і зараз.

Де знаходиться на карті Донецької області

Місто розташовано в західній частині регіону, займаючи площу 1,4 км². Зручна транспортна розв’язка забезпечується завдяки сусідству з м. Курахове, розташованим за 32 кілометри північніше, залізничною станцією Велико-Анадоль – 25 кілометрів східніше, селище Велика Новосілка – 35 км західніше.

Адміністративно підпорядкований Волноваському району.

Бої за Вугледар: зараз він окупований

Багатьох людей цыкавить питання, під чиїм контролем зараз знаходиться місто. На даний момент він контролюється РФ. Після 25 місяців оборони його було повністю окуповано російськими військами 1 жовтня 2024 року.

З 2014-го став прифронтовим, тому після повномасштабного вторгнення російської армії в Україну 24 лютого 2022 р. бойові дії тут почалися практично відразу. Обстріли стали масованими, часто з використанням повітряних авіабомбардувань.

Вигідне географічне розташування, височини, багатоповерхова забудова зробили населений пункт стратегічним для оборони Донецької області.

Одна з перших великих битв, датована кінцем серпня 2022 року, – масштабний наступ російських військ поблизу села Павлівка, розташованого на південний захід. Збройні сили РФ захопили село Павлівка, але українські військовослужбовці завадили подальшому просуванню. Як виявилося, наймасштабніша битва – ще попереду…

Найбільша танкова битва

Масштабні тритижневі бої за місто (січень-лютий 2023-го) визнані найбільшою танковою битвою з моменту повномасштабного вторгнення. Внаслідок невдалого наступу армія РФ зазнала серйозних втрат, втративши близько 130 танків, а також іншої броньованої техніки.

Відбиваючи ворожі танкові атаки, військовослужбовці ЗСУ використовували протитанкові ракетні комплекси Javelin, українські ПТРК, артилерію, реактивні системи HIMARS. Українські танки та встановлені заздалегідь мінні загородження також знищили чимало російської бронетехніки, згорілі корпуси якої залишилися лежати у полях поблизу.

Внаслідок постійних ворожих обстрілів практично все зруйновано – складно знайти вцілілі будівлі. Є загиблі, поранені серед цивільного населення. Майже все мирне населення виїхало. З 14 тисяч жителів наприкінці 2023-го залишилося близько 100 людей, які без благ цивілізації (електрики, водопостачання) живуть по підвалах багатоповерхових будинків завдяки гуманітарній допомозі, що доставляється волонтерами.

Вугледар до війни

Під час проведення активної фази АТО (2014–2015 рр.) містечко не постраждало від бойових дій, у порівнянні із розташованими поблизу населеними пунктами Мар’їнка і Красногорівка, тому активно приймало вимушених переселенців, значна частина яких – мешканці окупованого Донецька. Згодом багатьом переселенцям воно стало другим домом.

Навіть близькість із тимчасово окупованими територіями не заважала розвиватися: працюють дві вугільні шахти, відкриваються нові малі підприємства, об’єкти соціальної інфраструктури, будується нова будівля ЦНАП, проводяться капітальні ремонти шкіл, лікарні, масштабна реконструкція бульвару Шахтарський. Всі вірили, що найстрашніше вже позаду, але реальність виявилася іншою…

Вугледарська громада

У 2019-му містечко, де завжди переважала вугільна промисловість, стало адміністративним центром новоствореної Вугледарської громади, якій підпорядковані села Павлівка, Березове, Новоукраїнка, Микільське, Богоявленка, Пречистівка, Степове, Тарамчук та інші.

Основні містоутворюючі підприємства: шахти «Південнодонбаська» №1 та №3», ТОВ «Південтрансбуд», завод «Ідеал».

Основні визначні пам’ятки – пам’ятники:

1. «Шахтарська Слава».
2. Тарасу Григоровичу Шевченку.
3. Присвячений 13 десантникам-партизанам.
4. «Чорнобильцям: вклонись загиблим, померлим, живим» (дата встановлення – 2008-й).
5. «Воїнам-інтренаціоналістам в Афганістані» (дата встановлення – 2009-й).

Населення

Чисельність населення становила 15000-21000 осіб. У 1970 році тут мешкає – 2100 осіб, 1987-му – 15300 осіб, 1994-му – 21000, 2000-му – 18500, 2006-му – 16000, 2015-му – 15200, 2022 р. – 14100 осіб. Наприкінці 2023-го залишилося близько 100 жителів, а провиною тому військові дії…

Соціальна сфера представлена закладами:

• лікарня;
• амбулаторія (ЦПМСД);
• гуртожиток;
• Культурно-дозвільний центр;
• Молодіжний центр «Онікс»;
• Спортивний клуб «Богатир»;
• ДЮСШ.

Освітні установи:

1. Вугледарський коледж ДонДУУ.
2. НВК «Мрія», політехнічний ліцей, школа.
3. Дитячий садок №1 «Джерело» і №2 «Золота рибка».
4. Бібліотеки.
5. Школа мистецтв.
6. Робоклуб, що займався навчанням дітей робототехніці, основам програмування.

Відомі люди, котрими жителі можуть пишатися:

• майстер спорту з важкої атлетики Сергій Воротинцев;
• співак Станіслав Гунчак;
• циркачі В’ячеслав Перев’язко, Олександр Краснопільський;
• володар титулу «Маленький Містер Донбасу» Єгор Горожеєв.

Історія

Містечко досить молоде, розпочало свою історію з 1964 року – перед цим тут був степ.

Будівництво та розвиток селища Південне

Під час запуску шахти «Південнодонбаська №1» неподалік розпочалося будівництво селища Південне, проект розвитку якого був справді багатообіцяючим. Спочатку його підпорядкували Мар’їнському району.

Після появи першого будинку, 2 квітня 1966 р. селище отримало назву Південний Донбас. Будівництво житла і соціально важливих об’єктів тривало. Спочатку замість магазину всередині будинку відкрили кіоск, працювали дитячий садок «Казка» (включаючи ясельну групу), аптека, ощадна каса, пошта. Так з’явилася перша вулиця, яка одержала назву «Шахтобудівників».

До 1968-го, коли відкрили повноцінну нову триповерхову школу, для навчання використовувалися кімнати гуртожитку. 1966-1968 рр. – збудовані їдальня, вугільна котельня, будинок побуту, дитячий комбінат, літній кінотеатр. 1975-й – відкрито нинішню поліклініку. Чисельність населення збільшувалася: через 6 років після заснування проживало 2264 особи.

Вугільна промисловість вимагала розвитку, тому почалося будівництво другого підприємства. Так з’явилася шахта «Південнодонбаська №3».

Від невеличкого селища – до адмінцентру громади

Свою нинішню назву отримав 18 червня 1969 р., коли Президія Верховної Ради УРСР ухвалила перейменувати Південний Донбас, через тиждень – 26 червня облвиконком надав йому статус смт. 21 березня 1973 р. замість Мар’їнського району його адміністративно перепідпорядкували Петрівському району Донецька. 2 жовтня 1989 року воно набуло статусу районного підпорядкування, 6 грудня 1991 р., відповідно рішенню Верховної Ради України, – обласного підпорядкування, а 2019-го – стало адмінцентром громади.